«Володар мух» і всі, всі, всі

Вільям Холдінг. Володар мух. К. , “Основи”, 2000р.
Безперечно, таку зловісну історію, похмуру притчу про марноту засад прогресу і раціоналізму у поступі людства міг написати тільки вчитель з не менш як двадцятирічним стажем роботи.
В школі і за чверть такого терміну втрачаються ілюзії щодо природи людини. Причому без усякої Світової війни, — а Голдінг ще й відстоював цивілізацію в лавах англійських лицарів воєнно-морського флоту. Вчителю непотрібно шукати алегорій Оруела серед ідилічного оточення скотного двору, — для вчителя – людство репрезентують діти, вони його реальність, його уособлення, його символ і алегорія.
Не має сенсу переповідати моторошний сюжет давно вже класичного роману сера Вільяма Голдінга, лауреата Нобелівської премії з літератури. Хто не читав його в журналі “Вокруг света” чи в “Молоді” в кінці 80-х, той, напевне, дивився голлівудський витвір Гаррі Хука (1990), далеченький, правда, від суворої напруги основних метафор твору. Але автор навряд чи міг би щось закинути режисеру, бо ж і сам, кінець-кінцем, не втримався від умовного хеппі-енду — вважайте власної рятівної появи перед зацькованим героєм. Це, як на мене, характеризує його вчительську вдачу з гарної сторони: екзистенційна безвихідь власного роману це одне, а втрутитися в небезпечну бійку і врятувати підлітка таки треба.
Кому ж поталанило мати в сім’ї учня 6-го класу, той до останнього часу марно нишпорив Петрівкою, щоб забезпечити того програмною літературою в українському перекладі ( дорогих російських видань там навіть кілька), проклинаючи спекулянтів, українських видавців і упорядників шкільних програм з зарубіжної літератури. Тепер ситуація зміниться на краще: видавництву “Основи” будуть дякувати за прегарну книжечку з вичерпною передмовою і чудовим перекладом Соломії Павличко, а “спекулянтів” ганити так само – бо ж ціна кусається. А щодо упорядників шкільних програм, то вони для тих прокльонів були і є недосяжні.
Вони ж бо теж чули, що цей твір вивчають у школах в усьому англомовному світі, і тому розміркували , що коли все одно 11-ти річна дитина приречена ними швиденько проковтнувши міфи, вивчити уривок “ Чуден Днепр…”, так і не второпавши зарозумілого сюжету “Страшної помсти”, пропустити повз вуха ні чим не близьку її віку “Заметіль”, потім занудного (погодьтесь!) “П’ятнадцятирічного капітана”, опанувати“Робінзона Крузо” ( і все це в дивовижній суміші з Лонгфелло, Гейне і Ісікавою Такубоку ), то чом би не залишити “на солодке” “Володаря мух”. Там, наприкінці навчального року, учні 6-го класу, для того, щоб отримати у вчителя оцінку за ведення “Робочого зошиту з зарубіжної літератури”, повинні письмово відповісти на запитання № 7, рекомендоване Міністерством освіти :”Що, на вашу думку, потрібно було робити школярам, щоб жити на острові спокійно, цивілізовано, безконфліктно?” На суворе метафізичне запитання, на яке не знайшлося відповіді ні Холдінга, ні у всієї культури ХХ століття…
..Бідний Саймон! Бідний Роха! Бідний пан вчитель Голдінг!
Дикунство тільки жахливе. А от некомпетентність – незборима.

Comments are closed.