Входить Фортінбрас …

Оксана Забужко. ХРОНІКИ ВІД ФОРТІНБРАСА. Вибрана есеїстика 90-х.Київ, “Факт”, 1999
Все ж таки гарна книга вийшла у О.Забужко!
Оклично-стверджувальну форму вжито тут, знано, зовсім не як поблажливу згоду на визнання спроможності автора створити щось варте уваги. Популярність Забужко не те щоб унеможливлювала сумніви щодо якості текстів, — хоч у нас, в найбільш читаючий країні ( якою Україна ще була на час видання “Польових досліджень …” ), атмосфера літературного скандалу майже безпомилково позначала твір-провокатор знаком якості, — просто більшість статей збірки вже друкувалися в періодиці. Тож фраза ця – ні що інше, як законспектоване зітхання, що супроводжує останню перегорнуту сторінку книжки. Реакція просто читача, того, чій начерк, доволі точний портрет є на початку книги. І позаяк мене було впізнано, і мені книжку адресовано, — мені – читачу книжок, а не “науковцю”, “студенту”, “фахівцю”, “свідомому громадянину”, тощо, то мій обов′язок і є – пояснити, чим же книга мені сподобалась. Бо ж та культурна тяглість, за яку відповідає хронікер –Фортінбрас — неможлива без артикульованої рефлексії. І за наявність такої разом з автором, відповідаю і я, читач.
Як визначено в “Літературознавчому словнику”: анг. “essay” і франц.”essai” – очерк, стаття, і – спроба. Також ”жанр критики, що визначається вільним трактуванням будь-якої проблеми”. Тож у назві своєї “розвідки” Монтень задекларував нову засаду способу мислення діяльного європейського інтелекту, викликану до життя вимогами Нового Часу — “спробу вільного трактування”, “еssays”. Саме відповідність обраного жанру ab definito спорідненого з інтелектуальним самопочуттям, культурною атмосферою наших 90-х (точніше першої їх половини), прискіпливо мною, підозрілим читачем-2000 веріфікована. Питання: в якій спосіб? – Відповідь: в той же, в якій гарні вірші відрізняють від поганих. Саме ця відповідність, і тільки вона, виправдовує амбіцію “Хронік…” створити нехибний інтелектуальний портрет доби.
Тому що я, читач, незважаючи на те, що зовсім не поділяю багатьох думок автора, радо відгукуюсь на магічний оклик “вибраної спорідненості” людей, що однієї історичної миті з одного келиха скуштували ковток свободи і якось спромоглися після посиленого частування всілякими сурогатами не забути його справжній смак.
Все інше, — як підсумовував Верлен – література. А щодо літератури – яскравого стилю і майстерного побудування і окремих статей, і всієї книжки, що починається з трагікомічної притчі про розчавлену скрипку – про вартості і вартість мистецтва, і закінчується чи не найкращім ессе – портретом “українського космополіта” Юрія Луцького – чудовою притчею ж про можливість вільного не об-меженого існування Людини в Культурі, то крім читацького задоволення, що автор зробив “красиву гру”, додати можна тільки подяку видавництву “Факт” за довершення композиції: вдалий дизайн, верстку і – особливо – брошуровку, котра гідно, як і сама книжка, витримала сувору перевірку довгим читанням в складних умовах сьогодення – 90-х, що майже позаду.

Comments are closed.