Камертон

Наталка Білоцерківець. АЛЕРГІЯ. Вірші. К.: «Критика»

Без камертону неможливо настроїти рояль. Неможливо грати. Гірш за все слухати начебто і схожі, але “не зовсім ті” мелодійні фігури. Також і для співу – постійного епітету поетичного мовлення – незайве мати можливість спершу почути вірне “ля”. Досвідчені музиканти і співці, здається, це “ля” чують внутрішнім слухом. Як це можливо, від чого залежить та здатність – невідомо ( та чи й потрібно знати?). Але такий нефальшивий спів – єдиний, нехай і “ненауковий”, критерій за яким відрізняють справжні вірші від римування.
Н.Білоцерківець – ніде не хибить. Ні в стилізованому фентезі, де “скорпіон дріма в ногах рододендрона. І в сяєві вікна – божественна пітьма, неначе письмена на шкірі скорпіона”, — ні в антиподі жанру “чистої поезії” – цій то “Алергії” – побутовій сатирі, де “ дитина ниє, телевізор співа про волю ось таку, і Президент летить до Менська в жовтоблакитнім літаку” . Бо ж немає різниці в достеменності почуттів, — чи то інтимних, чи громадянських. В усякому разі велика славянська традиція — і українська, і польська, і російська ту різницю відкидає. Як на мене, то в дусі суто вже вітчизняному особливо довершено у Н.Білоцерківської виспівуються саме громадянські почуття. У шкільні хрестоматії можна без вагань включати вірш “Вишивка”, і як гідний зразок поезії – і – а інакше не може і бути – як протияддя до солоденького римованого узвару, від якого, власне, і “хочеться блювати на шаровари золоті”.
Взагалі – вірші – гарні. Внутрішня зосередженість забезпечує високу напругу струму думки, надає поезіям ту знамениту “точність”, що, як відомо ліпша за “красу”.
Коли не просто розчулитися при вигляді художньо оформленої книжки, а виставити дизайну такий же “гамбурзький рахунок”, як і віршам, він видається попри яскраву привабливість трохи застарілим, досить поверховим і занадто агресивним. Те ж стосується і малюнків М.Кумановського: сюжети з янголами за визначенням вимагають до себе уваги, але мало чим віддячують глядачеві, який у просторі поетичної збірки перш за все читач, і візія янголів все ж таки не повинна заважати дослухатися до шерхоту їхніх крил. Який, може, і є тим жаданим камертоном, єдиним для тих, хто поезії пише, і тих, хто їх читає.

Comments are closed.