Просто християнство

Знаки часу. До проблеми порозуміння між церквами. К.,»Сфера», 1999

Небагато є книжок (та й було – небагато) сам тільки факт появи яких викликав би безумовну повагу. А після читання – складне для визначення, але чудово зрозуміле кожному читачу тих рідкісних книжок – почуття інтелектуальної узгодженості власного світорозуміння з атмосферою – духовним простором – раціонального гуманізму, у вимірі якого ті книжки існують. Гуманізму не як лозунгу на бозна чиїх політичних чи інших знаменах, і навіть не як пишномовно проголошеної «життєвої позиції» , а як єдино можливої практики – побутової, інтелектуальної, політичної, релігійної – неможливість альтернативи до якої забезпечена всією тяжкою вагою досвіду співіснування людей.
Збірка «Знаки часу» укладена Зиновієм Антонюком та Мирославом Мариновичем – свідоцтво розвитку цієї практики в одному з найуразливіших осередків суспільної не-злагоди – в царині міжконфесійних відносин між традиційними в Україні церквами. Збірка має підзаголовок «до проблеми порозуміння між церквами» , тож розглядає проблеми екуменізму, слова, що (як зазначено в вступі ) «навіть на вербальному рівні не викликає в українців особливих симпатій″. А може і зовсім ніяких почуттів.
Тож сама ця тема виглядає досить академічною, цікавою лише фахівцям, що вже більше як сто років збираються на різні конгреси, і без великого успіху намагаються подолати наслідки жахливої свари між ієрархами Римської та Візантійської метрополій, що сталася на останньому році життя Ярослава Мудрого і заклала першу цеглину до нездоланного муру схизми, розколу між Східною та Західною християнськими церквами. А нефахівці ходять собі до храмів, хрестять дітей, ставлять свічки і , мабуть, не сушать голови над проблемою Філіокве чи опрісноків. Але ж це не так. Для кого історія не тільки байки з радянських підручників, той знає, що найкривавіші її сторінки від знищення альбігойців до Холмщини це сторінки міжконфесійної ненависті , що має однакову природу з ненавистю расовою, національною, з ксенофобією – нетерпимістю до Чужинця взагалі.
І коли погодитись, що єдина гуманітарна мета загальнолюдського поступу – подолання такої нетерпимості, і коли погодитись, що шлях до того тільки один : краще розуміння Іншого, неупереджений діалог, вміння вислухати і почути відмінну від власної точку зору, то, безумовно, досвіт екуменізму, досвіт розробки методів подібного діалогу вже не виглядає кабінетною «грою в бісер» високочолих.
Ідея збірки, що чітко відображена в її композиції і є ідеєю відтворення такого діа – (скоріше полі-) логу, де проблеми міжконфесійних відносин висвітлені істориками, теологами, ієрархами різних церков за різних часів і тим самим про-світлені, виведені з царини міфів, невігластва, забобонів в площину бачення їх історії, тож і кращого розуміння їх суті.
У першому розділі – матеріали присвячені історії розвитку міжконфесійних відносин на Україні. Подальші дають уяву про православне, католицьке бачення проблеми міжхристиянського порозуміння; знайомлять з позицією Всесвітньої Ради Церков та позицією представників церков протестантських. У п’ятому – названому «Документи богословських діалогів″ наведені матеріали кількох міжконфесійних конференцій.
Більшість творів видатних істориків та теологів фрагменти з яких подаються, добре відомі українському читачу. Як, наприклад, «Єдність церкви» С.Булгакова, «Шляхи руського богослов′я» Г.Флоровського, «Візантизм» В.Соловйова, чи класична праця К.Люіса «Просто християнство». А от більшість документів міжконфесійних зустрічей не бачили світу ні в українських, ні в російських перекладах.
Завершує збірку невеликий за обсягом розділ шостий, де свою думку висловлюють ті, хто працював над книгою: З.Антонюк, Н.Качан, М.Маринович, К.Сігов. Без їхніх міркувань, що презентують точку зору сучасної української інтелігенції неможливо було б вважати сенс збірки довершеним.
Цю бездоганно розумну і культурну книгу створювало багато людей
(про це свідчать подяки, що їх складають упорядники), приналежних до різних церков, а може і таких, що не належать до жодної. І те, що подібна книга створена, видана, вже існує – досить обнадійливий знак часу, що, треба сподіватися, переважить довгу низку безнадійних.

Comments are closed.