Стоїцизм дослідника в «убогий час»

Віра Агеєва. ПОЕТЕСА ЗЛАМУ СТОЛІТЬ. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. Київ, «Либідь», 1999, 261 с.

Монографія Віри Агеєвої – одне з 19 видань, підтриманих фондом «Від-родження» за конкурсом вітчизняних авторів – докладне і, водночас, помірне за обсягом (рідкісне співвідношення) дослідження творчості, світогляду, — взагалі в контексті модернізму, як загальноєвропейського культурного явища. «Зверх-завдання» дослідження – неупереджений, науково обґрунтований погляд на проблему розуміння – інтерпретації – творчості та постаті Лариси Косач, погляд вільний від «популізму», та «утилітаризму». Оскільки, як зазначає автор в після-мові, культурні ситуації новітнього та минулого fin de siecle «осмислюються сьогодні багато в чому схожими… на жаль ще й тим, що знову доводиться по-борювати неонародницькі, популістські тенденції, пропагандистську риторику й уявлення про літературу як «сумління» українського народу».
Головні напрями авторської уваги окреслені виразними назвами розділів: «Стоїцизм поета в «убогий час» «; «Модерний статус митця»; «Феміністичний дискурс у творчості Лесі Українки» (центральний та найбільший за обсягом); «Неоромантичне двосвіття «Лісової пісні» (яскравий взірець «постмодерної ін-терпретації» – тексту прочитаного з різними «словниками» сучасних методоло-гій літературознавства від фрейдизму до герменевтики); «Модернізм і христи-янство».
Книжка, безумовно, зроблена «небайдужими» (як пише в передмові В.Агеєва) руками. Повага до читача та автора проглядає у всьому. Хоча б така, здавалося б, дрібниця, як бібліографічні посилання в кінці кожної сторінки. Чи назви розділів розміщені на чистому аркуші, та ще й у супроводі графічних за-ставок – розкіш, яку у нашій поліграфічній скруті (яку можна порівняти хіба що з кризою європейського книгодруку до винайдення паперу) дозволяє собі далеко не кожне видавництво. Також є надія, що відтепер традиція розміщувати на обкладинці фотографію автора та відомості про нього не залишиться моно-полією «кримінального чтива».
На тлі вище перерахованих переваг (до їх переліку треба залучити і зру-чний шрифт набору) мабуть не дуже суттєвим, але прикрим недоліком виглядає надто вже традиційне (щоб не сказати банальне) художнє оформлення книги, яка сама пройнята ідеєю не-банального і не-традиційного.
Та треба сподіватися, що в нових виданнях новим буде і дизайн, і споді-ватися, що їх не доведеться довго чекати, бо жвава, незарозуміла мова, стрима-ність і спокійна виваженість автора, роблять монографію цікавою ширшому, ніж заявлено в анотації, колу читачів. Наприклад, шкільним вчителям українсь-кої літератури та їх учням, особливо 10-11 класів, теж не чужих, але нерідко відчужених від «атмосфери інтелектуального пошуку».
Бо ж задля чого, як не задля тотального розповсюдження такої атмосфе-ри пишуться хороші книжки.

Comments are closed.