Імператив осмислення

“Кантівські студії 1999” Су щорічник Кантівського товариства в Україні, К. “Тандем”, 2000, с.222

“Філософська думка” український науково-теоретичний часопис, 2000, №1

Взаємовідносини масової свідомості з філософією, як відомо, були офіційно розірвані після перебудови, коли філософія позбулася дерективи змінювати світ, а не тільки кволо його “пояснювати”. І тоді ж, разом із міфом про соціалізм з людським обличчям, розтанула і тиха ненависть до філософії, тільки і відомої широкому загалу “самої освіченої країни”, що в іпостасі “ Трех источников , трех составних частей марксизма”. Разом із незбагненними римськими індексами партійних з’їздів та іменами комуністичних лідерів усіх країн світу свідомість студентів вищих навчальних закладів та численних аспірантів звільнилася і від суворо вишикуваних в дві шеренги “гарних” та “поганих” філософів, і дивної примари діалектики, що виконувала акробатичні номери, перевертаючись з голови на ноги.
Ненависть зникла разом із своїм предметом, ”марксистсько-ленінською філософією, але ж була і любов… Нажаль ( а може і на краще) роман з філософією “альтернативною” теж вже позаду. Тепер уже неможливо відновити (ні навіть уявити) азарт, з яким бігли кудись на край міста до якоїсь затрапезної книжкової крамнички, де “давали” Ніцше, чи відчути знов повноту щастя , отримавши за переплатою один з томів Платона з серії “философское наследие”, чи чатувати на Петрівці “свіженьких”, тільки-но з Москви, Фуко, Хейзінгу чи Барта. А також неможливо уявити собі сьогодні вузько фаховий журнал, який став би настільки популярним , щоб його “читали всі”, такий яким, скажімо, був “Вопросы философии” в 1989-92 роках.
То була культурна ознака часу, час той пройшов, а химерна група населення, що звалася традиційно “інтелігенцією” і за всіма тими книжками бігала, зазнала багатьох метаморфоз, наприклад, і такої, що спалахнула було “любов до мудрості” знов пере –творилася на philosophia – професійну справу фахівців.
Тож чи слід дивуватися, що журнал “Філософська думка”, який гучно зве себе “українським науково-теоретичним часописом”, справляє враження видання абсолютно герметичного, “відомчого”, такого “друкованого органа в собі”, непізнаваного, але з прозорою метою існування: бути місцем для розміщення необхідних як повітря “друкованих праць”. А оскільки суто академічне розташування рубрик; відсутність і натяку на спілкування з читачем ( все ж таки – це перший номер нового року, — нагода для головних редакторів висловитися щодо засад свого журналу); блискуче сузір’я імен в редакційній колегії тільки підтверджують подібне враження, то залишається тільки радіти з приводу існування фахового журналу, корисного для фахівців.
Тавтологія явно присутня, а де ж тут антиномія, — чарівний предикат і мислення, і буття? Є така антиномія — неспростовне протиріччя між відсутністю “відкритого “ за своєю ідеєю, доступністю і тиражем філософського видання і a priori ( про яке так переконливо – правда в дещо іншому сенсі – висловився Є.Бистрицький (“Культурно-історичне апріорі”, “Кантівські студії”) присутній в мені ( і в вас, шановний читачу) хиті до спілкування на метафізичні теми. Це властивість, іманентна мені (і вам!), і від того, що філософська періодика вичерпується вряди-годи баченим “Духом і Літерою” і майже невловимою “Генезою” ,властивість ця нікуди не зникає.
Як не зникає і від того, що більше не є атрибутом “інтелектуальної моди”. Зрозуміло, що сьогодні було б смішно розраховувати на надмірну суспільну цікавість до такої події як засідання Кантівського товариства на Україні. І тому треба вважати, що невеликий тираж матеріалів цієї конференції необхідний і достатній, щоб забезпечити ним наукові бібліотеки. І все ж… Коли йдеться про створення нового культурного простору, власного, незапозиченого світогляду, кінець-кінцем, ідентичності, Канта, і як носія класичних філософських ідей, і як культурну фігуру неможливо залишити поза межами новостворюваного інтелектуального універсаму, і якоюсь мірою це стосується всіх, а не тільки вузького кола “кантознавців”, як всіх, а не тільки музикантів, стосується, скажімо, музика Баха, незалежно від того є до неї суспільна цікавість чи ні в даний момент.
З цієї точки зору збірка “Кантівські студії”, в якій представлені доповіді засідання з нагоди 275-ліття від дня народження Канта і матеріали семінару “Метафізика та антропологія в філософії Канта” виглядає сповненою великої культурної ваги. Її побудовано настільки вдало, що, незважаючи на обмежений обсяг статей її можна вважати міні-енциклопедією актуальних зацікавлень сучасної української філософії різними аспектами кантіанства. Наприклад, доповідь Вілена Горського “Роль німецької філософської традиції в становленні розвитку філософської думки на Україні” і матеріали Марини Ткачук “Київська кантіана Х!Х –початку ХХ ст. :досвід і традиції” хоча б накреслюють напрями майбутніх (напевне) студій впливу та взаємодій кантівських ідей з українською культурою. Нажаль йдеться тільки про взаємодію на терені філософії. Доречно згадати, що російська “кантіана” , від Кірєєвського до О.Білого, “Пролегомен”, перекладених Вол. Соловйовим до боротьби П.Флоренського зі “столпом злобы богопротивныя”,- один з найцікавіших інтелектуальних сюжетів, розроблених за часи “перебудови”.
Не маючи змоги торкнутися всіх, виключно змістовних матеріалів збірки, дозволю собі стислу мораль у вигляді цитати з Хайдеггера, запозиченої з вступного слова А.Лоя, голови Кантівського товариства: “ Філософія безпосередньо не має користі, але водночас є володарюючим знанням, що виходить із осмислення”. Таким чином, філософія для нас – це те, що попереду.

Comments are closed.